Більше року в умовах карантину: як пандемія змінила життя лозівчан

На початку березня минулого року в Україні зареєстрували першого хворого на COVID-19. Вже до кінця місяця новий коронавірус виявили і у Лозовій. З того часу життя мешканців різних населених пунктів по всьому світу поділилося на "до" та "після" початку пандемії. Редакція Лозова.City попитала у лозівчан, як коронавірус змінив їхні життя – чого позбавив і до чого привчив.

Першими з коронавірусом у Лозовій стикнулися медики. Аліса Гонтаренко – одна з них.

Аліса Гонтаренко, медсестра інфекційного відділення Лозівської лікарні

Жінка працює медсестрою в інфекційному відділенні Лозівської лікарні. Говорить, на щастя, COVID-19 не вніс суттєвих змін у її життя. Звичайно, працювати в таких умовах складно, однак робота медиків в інфекційці не буває легкою, зауважує Аліса.

Я б не сказала, що коронавірус якось серйозно вплинув на життя моєї родини. Щоправда, не буваю у бабусі – боюся її заразити. А так, живі і добре. Робочі будні, звичайно, важкі, але ж це робота. Морально звикли до нинішніх реалій. Хоча і раніше були свої нюанси. Ось, наприклад,– кір, людей також було чимало у відділенні чи вірусна пневмонія кілька років тому. Попри все, сподіваємось лише на хороше, – розповідає медсестра.

Через коронавірус школярі та студенти вимушені були перейти на дистанційну форму навчання. Звикнути спілкуватися зі своїми вихованцями в онлайн-режимі чи не найважче було саме освітянам. З цим стикнулися і викладачі Лозівського вищого коледжу мистецтв.

Наталія Шкребець, викладачка Лозівського фахового вищого коледжу мистецтв

Робота викладача – це, перш за все, живе спілкування, контакт зі студентом, розуміння того, як він сприймає матеріал і чи сприймає взагалі. А на відстані цей зв’язок утримати важко. Крім того, не всі студенти є пунктуальними, відповідальними, самостійними. На жаль, не всі забезпечені технічним оснащенням. За цей рік я багато чого навчилася, навіть пройшла курси підвищення кваліфікації щодо особливостей навчального процесу в умовах дистанційного навчання, – поділилася Наталія Шкребець.

Пані Наталя зауважує, на улюблену справу – виготовлення плетених м'яких іграшок – часу також більше не стало, адже майже увесь день забирає дистанційка. Своїм хобі жінка займається здебільшого ночами.

Читайте також: Про хейт, аферистів та хенд-мейд: розмова за кавою з лозівською майстринею Наталією Шкребець

Сумує за повноцінними заняттями у коледжі мистецтв ще одна його викладачка –Галина Перець.

Галина Перець, викладачка Лозівського фахового вищого коледжу мистецтв

Все, що відбувається у нашому житті, я сприймаю без паніки. Бачу причинно-наслідкові зв'язки. Що стосується особистого життя – ми стали ближчими, навіть на відстані. У роботі є можливість працювати у більш розміреному темпі. Помічаю лише, що дуже сумую за студентами, колегами. Сподіваюсь і вірю, що ми з усім впораємось!, – розповідає Галина Перець.

До нових реалій довелося звикати і працівникам культури. Замість концертів з повними залами глядачів та гучних оплесків, вони мали пристосуватися до виступів перед камерою. Так усі свята у громаді перейшли в онлайн-режим, а нещодавно у Лозовій успішно втілили перший відео-проєкт "Podium", хвалиться начальник відділу культурно-дозвіллєвої роботи Управління культури Олександр Шапко.

Олександр Шапко, начальник відділу культурно-дозвіллєвої роботи Управління культури Лозівської міськради

Закладам культури Лозівської тергромади довелося перейти на формат відео-концертів та привітань. Спочатку це було важко, а особливо сільським закладам, де не в кожному селі є навіть стабільний мобільний сигнал, не кажучи вже про наявність інтернету, стикалися з нерозумінням як правильно знімати, щоб і картинка була гарна і звук добрий, а потім, кілька консультацій, кілька невдалих спроб і вуаля – все виходить!,– поділився Олександр Шапко

Олександр запевняє, хоч карантин і вніс свої серйозні корективи у життя, але доводиться швидко вчитися новому та підлаштовуватися під ситуацію. А поки треба трохи почекати, адже здоров'я важливіше, переконаний лозівчанин.

Читайте також: Де народився, там і згодився: лозівська молодь, яка вже зараз змінює місто

Колега Олександра – панютинський артист, гуморист Андрій Пащенко говорить, за час карантину набрав трохи ваги, тож довелося навіть змінювати гардероб.

Андрій Пащенко, директор Будинку культури Панютинського вагоноремонтного заводу, артист, комік

Сумує чоловік за часом, коли можна було вільно спілкуватися з глядачами, частіше бачити їхні щасливі очі.

Так, короновірус позбавив мене, як і усіх творчих людей, можливості спілкування з глядачем, проте, подарував таку чудову можливість провести час з улюбленою землею(зі слів дружини). Маючи, десь з три сотки землі, обожнюю вмикати у собі агронома. Корочше кажучи, в усьому цьому, головне не втрачати себе, рідних та почуття гумору, – радить Андрій.

Читайте також: Ми хотіли відволікти людей від важкого 2020: лозівські коміки випустили нове шоу

Відчув на собі усі складнощі коронавірусу лозівський журналіст, місцевий блогер Олександр Шульга.

Олександр Шульга, журналіст, блогер

Не один тиждень чоловік провів у лікарні, звідти він ділився своїми враженнями та реаліями ковідних буднів. Олександр зазначає, через пандемію змушений був значно скоротити свої поїздки до редакцій у Павлограді, де працював. Тож з'явилося більше часу та можливості працювати в онлайні.

Психологічно звик до нового стилю життя, хоча шкодую, що не всюди тепер можна вільно подорожувати. Натомість, більше зусиль витрачаю на опанування різних інтернет-технологій, інструментів – все в рамках своєї професії, – розповідає Олександр Шульга.

Непростим рік в умовах пандемії видався і для лозівських підприємців. Видатки стали більшими, а рівень доходів зменшився, говорить Ігор Коломак.

Ігор Коломак, лозівський підприємець, активіст

За його словами, за цей час крім страху за себе та за життя рідних, з'явилася ще й невпевненість у завтрашньому дні.

Звик до того, що маска має бути постійно у кишені, як пропуск до магазину, або іншого приміщення, в яке треба заходити. В цілому життя стало ще більше безперспективним, оскільки щось планувати і чогось прагнути стає примарною надією, – ділиться Ігор Коломак.

Читайте також: Скандальні конкурси і легкі тести. Лозівчанин Ігор Коломак критикує Лозова.City та дає поради

Майже ніяк не вплинув коронавірус на життя лозівського рятувальника Владислава Куліша.

Владислав Куліш, провідний інспектор Лозівського РВ ГУ ДСНС України у Харківській області

Єдине, що стало новою незмінною звичкою – захисна маска у кишені, говорить пожежний.

Робота, яка була, така і залишилася, адже ДСНС – завжди на службі. На хобі (фотографування) трішки пандемія вплинула, оскільки був певний проміжок часу, коли забороняли відвідувати прибережні зони, парки. Ну, і трішки нерви страждають, коли маску вдома забуваєш, – жартує Владислав.

Читайте також: Лозівщина очима фотографа-аматора: таким ти ще не бачив рідний край

Для одних лозівчан цей рік пандемії став справжнім випробуванням, водночас, для інших він відкрив нові можливості для розвитку та можливість стати ближчим до рідних. В одному містяни єдині, усі мріють про те, що карантин закінчиться, і усі зможуть повернутися до звичного життя, а про часи ковіду нагадуватимуть лише старі маски та фото.

Читайте також: Коронавірус у Лозовій - актуальна статистика: трансляція від Лозова.City

Читайте також: Ти про них чув, а може й бачив: впізнай відомих лозівчан по фото

Читайте також: Родом з дитинства: відомі лозівчани поділились своїми дитячими новорічними фото

Читайте також: "Я мрію годувати лозівчан у власному ресторані" : розмова за кавою з кухарем Олександром Петренком

Читайте також: Мрію створити інститут у Лозовій: розмова за кавою з директоркою коледжу мистецтв Людмилою Шугаєвою