Щороку чимала кількість ініціативних хлопців та дівчат їдуть з Лозової у пошуках кращої долі. Дехто - на навчання у мегаполіси і там залишився, дехто - змушений працювати за кордоном, адже вдома заробляти фактично ніде. Однак, є і ті, хто вирішив будувати для себе та однолітків краще майбутнє у рідному місті. До Дня молоді ми підготували матеріал про тих, хто щодня змінює свою Лозову.
«Де народився, там і згодився»
Саме так відповідає Олександр Шапко на питання, чому залишився жити і працювати у Лозовій? Він – начальник відділу культурно-дозвіллєвої роботи в управлінні культури міськради. Раніше не один рік очолював Панютинську дитячу музичну школу.
Говорить, бути працівником культури особливе задоволення.
І хоч маленьким Сашко мріяв стати машиністом паровоза, однак дитинство за лаштунками сцени залишило свій слід. Найближчою до душі виявилася все ж культура.
Запевняє, любить своє місто за його зелені вулиці, останнім часом не можна не помітити, як Лозова змінюється на краще. Наше місто є за що любити, і є чим тут займатися, головне - аби було бажання, впевнений Олександр.
«Ми допомагаємо виправлятися тим, хто пішов хибним шляхом»
Володимир Горпинченко не зі слів знає, що таке відповідальність та важливість дотримання законів. Він – заступник керівника Лозівської місцевої прокуратури.
Говорить, любить свою роботу за те, що разом з колегами стоять на сторожі законності правопорядку та намагаються достукатися до свідомості тих, хто стає на хибний шлях і навмисно, а інколи, не розуміючи цього, порушує закон. Досить часто доводиться Володимиру стикатися і з неповнолітніми, що не бояться вкрасти та пограбувати, аби отримати вигоду для себе. Здебільшого це - діти з непростих сімей, яких фактично виховує вулиця та погані компанії.
Після важкого робочого дня чоловік любить займатися спортом – фізичні навантаження допомагають знімати стрес та морально відпочивати. Разом з родиною Володимир мешкає у Краснопавлівці і переїздити до мегаполісу не планує. Запевняє, робитиме усе, що від нього залежить, аби життя у селищі, де живе, було комфортнішим для дітей та молоді.
«Молоді інколи не вистачає ініціативності, самосвідомості та самоорганізації, аби робити гарні справи»
Лозівчанам, старшим за 20 років, часто бракує активності, впевнений молодий чоловік, який щодня працює з майбутніми поколіннями. Вадим Гоч – директор Лозівського центру молоді.
Хлопці та дівчата в наш час часто чекають, доки за них усе організують, продумають і проведуть. І буває досить важко донести до них те, що саме у їхніх руках не лише їхнє найближче майбутнє, а й розвиток міста та країни в цілому, говорить Вадим. Хоча, вистачає й тих, хто своїм прикладом та завзяттям доводить, що нічого неможливого немає. Загалом з молоддю працювати не важко, адже ти в постійному русі і хочеш того, чи ні , але маєш підтримувати усі сучасні віяння та бути з ними «на одній хвилі». Майже половина однокласників Вадима роз’їхалися з міста і вже знайшли себе у інших містах у різних сферах, але і у нас є чим зайнятися, впевнений молодіжний лідер. Головне – зрозуміти чого ти хочеш від життя.
«У нас надзвичайно гарне місто, і мені б дуже хотілося, щоб воно продовжувало розвиватися»
Тетяна Ткаченко – цьогоріч закінчила 10 клас Лозівської школи №7. І хоча вона поки школярка проте, активності та самореалізації дівчинки вже можуть позаздрити чимало дорослих.
Вона – молодіжний шкільний лідер у всіх його проявах.
Вивчає різні мови, навчає англійській інших, активно бере участь у різноманітних конкурсах та міжнародних проектах. Згуртовує навколо себе однолітків та дбає про екологію. Серед вже створених проектів Тетяни - Локальна Школа успіху та екологічний ЕСМУ семінар, що пройшли восени 2019.
Дівчина створила ще один проект – запрошувала усіх лозівчан безкоштовно вивчати англійську. Однак, через карантин, зібратися поки так і не вдалося.
Дівчина щаслива від того, що може мотивувати однолітків займатися важливими справами і допомагати молоді Лозової розвиватися.
«Дуже часто, десь у Києві, можу зустріти лозівчан, які досягли успіху»
За такими , як він – майбутнє країни. Ще один яскравий приклад успішного, молодого чоловіка – Денис Ганжа. Хлопець навчається у Харківському національному університеті Каразіна, вивчає міжнародні відносини. І хоч він любить своє місто, проте повертатися сюди не планує. Говорить, зараз активно займається своїм розвитком та будує кар’єру, а у Лозовій цього зробити - не може.
Він багато часу виділяє на громадську діяльність та працює в одній з консалтингових компаній Києва. Хлопець разом з однодумцями проводив успішний тренінг з Євроінтеграції у Лозовій. Денис запевняє, зараз він лише на початку великого шляху до того, чим можна буде пишатися.
Усі наші герої зійшлися в одному - усі вони люблять своє місто, однак переконані, тут мало можливостей для розвитку молоді і відпочинку. Не вистачає центрів, де можна було з зібратися з друзями – весело та цікаво провести час і відпочити. Немає закладів, де ерудовані підлітки могли б розвиватися і вдосконалювати свої знання і вміння, де могли б робити, можливо, геніальні винаходи і тим самим розвивати не лише себе, а й своє місто.
