Лозова.City знову відкриває для вас нові обличчя. Вони молоді, ініціативні та талановиті, а головне – живуть та працюють у нашому місті, будують, лікують, розважають і лагодять. Сьогодні спілкуємось за кавою з лозівським водяником Ігорем Діденком. Про реалії важкої роботи у місті з постійними поривами та аваріями, людей – привітних та не дуже, і справжню династію водяників, читайте далі у "Розмові за кавою".
Ігорю – 31 рік, 13 з них він – зварювальник на водопровідному підприємстві у Лозовій. Працює на водоканалі з 18-ти років і додає, посміхаючись, що вже має мінімальний страховий стаж роботи, щоб вийти на пенсію.
Ігор народився та все життя мешкав у Лозовій, здобув професійну та вищу освіту за спеціальністю. Варіантів у виборі професії, сміється хлопець, майже не мав, бо і мама, і тато, і брат – всі працювали на водоканалі. Тому, заківнчивши школу, Ігор поклав мрії про космонавтику на полицю та пішов вчитися на зварювальника.
Одразу після навчання мама-диспетчер допомогла влаштувати Ігоря на тоді ще "Лозоваводоканал" і ось, вже 13 років хлопець сумлінно усуває пориви та ремонтує водоводи. Чоловік згадує себе 18-ти річного, і ділиться – робота для нього завжди була задоволенням: гарний колектив, розуміюче керівництво, постійні заохочення преміями чи вихідними. Однак, зараз, розповідає Ігор, роботи все більше, а вільного часу для себе – менше. Чесно зізнається, що вже не раз думав про заробітки за кордоном, бо реалії праці у рідному місті майже не залишають шансів молоді на купівлю власного житла.
Усунення пориву на дев'ятому мікрорайоні
Робота водяника, зізнається Ігор, важка: можуть викликати і вночі, і в вихідний, якщо масштабна аварія. У Лозовій пориви водомереж трапляються постійно, тому буває, що кличуть допомогти бригаді з іншої зміни. Взимку важче, бо додаються погодні умови: холод, сніг чи дощ. Та разом тим, ділиться хлопець, йому його робота видається зовсім не складною.
Попри усі складнощі, додає хлопець, навіть в такій важкій чоловічій роботі є моменти, які приємно згадувати. Найчастіше – це реакція людей на бригаду водяників. Ігор згадує, як жіночки виносили змерзлим хлопцям гаряченького чаю чи чого поміцніше, дякували за усунення аварій та подачу води. Хоча, такі приємні моменти частенько йдуть поруч з образами від стомлених нестачею води людей.
Часу на хобі та особисте життя, зізнається хлопець, майже не лишається – робота завжди на першому місці. Та попри це, хлопець сподівається, що в найближчому майбутньому зможе заробити на власне житло, а там і дівчина не забариться. Жити і працювати Ігор все ж планує у Лозовій, бо це – його рідне, тихе та затишне містечко.
Редакція Лозова.City дякує Ігорю Діденку за його надважливу роботу та відверту розмову за горнятком кави. Віримо, що всі плани та мрії невдовзі стануть реальністю, чого щиро бажаємо.
Щоб запропонувати наступного героя (чи героїню) рубрики – достатньо просто залишити нам її контакти. Не соромся, можливо, наступна історія буде саме про твого знайомого!
