"Розмова за кавою" — це народна рубрика про молодих лозівчан. Людей, які мають непублічні професії та лишаються у Лозовій, щоб навчати дітей, будувати, лікувати і розвивати наше місто. Кожен з героїв рубрики — молодий, амбітний та цілеспрямований, а також, любить свою роботу палко і віддано. Восьмого березня у "Розмові за кавою" дебютує перша дівчина — 27-річна Юлія Коваленко.

Ця тендітна дівчинка — вчителька трудового навчання та образотворчого мистецтва у сільській школі на Лозівщині.

Особисте фото

Юля посміхається, згадуючи свій перший день у Миколаївському ліцеї:

До мене, тоді 20-річної дівчини, підійшли старшокласники і почали питати з якого я класу. Досі пам`ятаю їхні здивовані обличчя, коли я сказала, що не учениця, а вчитель і звати мене Юлія Вікторівна. Хлопці, доречі, повірили не одразу і лише словам директора школи.

Мініатюрна та тендітна — Юлія ледь вирізняється з-поміж своїх учнів. Та попри це, ділиться дівчина, з дітьми спільну мову знайшла швидко. І тепер — це її велика родина, без якої не уявляє свого життя. Юля сміється, що обзавелася дітьми у 20 років, і всі 85 учнів — свої, рідні. У сільській школі дітей менше,ніж у міській, тому кожного з них знає як власного. А те, що учнів небагато — це тільки плюс, бо кожному може приділити вдосталь уваги.

З учнемЗ учнем Особисте фото

Те, що вона стане вчителем, Юлія сумніву ніколи не мала. З дитинства займалася творчістю: вирізала, малювала, оздоблювала. Зізнається, якби не школа — навіть не знала, що робила б у житті. І попри усі складнощі — а їх у педпрацівників чимало — роботу свою на іншу ніколи б не проміняла. Ба більше — дівчина навіть не хоче змінити сільську школу на міську. Говорить, що вже звикла до дітей, закладу та колективу.

День сільської вчительки починається вдосвіта: о п`ятій треба прокинутись, щоб о 6.45 встигнути на шкільний автобус. А закінчуватися цей день може по-різному: коли о третій, коли о п`ятій годині, а коли і в десять вечора. Якщо маю багато документації чи треба підготувати свято, то можу і до ночі працювати. А зранку знов підйом о п`ятій, на автобус.

Та це, говорить дівчина, зовсім незначні труднощі для людини, яка любить свою професію. Окрім вчителювання, Юля займає посаду педагога-організатора, а це вже — наче зовсім інша професія. Дівчина зізнається, що часом відчуває себе не тільки вчителем, а й режисером, оператором, сценаристом та монтажером.

День знань у Миколаївському ліцеїДень знань у Миколаївському ліцеї Особисте фото

З такою роботою, ділиться Юля, мріє тільки про одне — гарний відпочинок. А ще, зізнається дівчина, хотілося б свою, 86-ту, дитину.

Школа мені і особисте життя влаштувала — тут я зустріла кохану людину, він працює вчителем фізичної культури. Тепер кожне свято в колективі — це традиційні жарти про фізкультурника і трудовика. Та ми не ображаємось на них, сміємося теж.

Юля з колективом та коханимЮля з колективом та коханим Особисте фото

Лозова — місто тихе, спокійне та затишне, говорить дівчина. Зізнається, що навіть не хоче в ньому нічого змінювати та залишати задля заробітку. Юлія сподівається, що Миколаївський ліцей буде працювати, випускати дітей і розвивати село та Лозівщину.

Редація Лозова.City вірить, що сільські школи будуть процвітати з молодими, активними та ініціативними фахівцями. Ми дякуємо Юлії за розмову за горнятком кави та бажаємо дівчині гідної зарплатні, талановитих учнів та сімейного щастя.

Знаєш, хто може стати героєм рубрики? Не зволікай, заповнюй форму нижче чи пиши особисто авторці. Давай створимо наступну статтю разом?

Читайте також: "Нам постійно відмовляють у спонсоруванні": розмова за кавою з тренером Олексієм Романенком
Читайте також: На пенсію у 30 років: розмова за кавою з водяником Ігорем Діденком