Напередодні 24 лютого лозівчанка та письменниця Ольга Халепа презентувала у Лозовій свій історичний роман про Лозівщину «Орелія». Тоді вона ще не підозрювала, що може розпочатись повномасштабна війна. Редакція Лозова.City поспілкувалась з Ольгою про те, як почалась її війна, її плани та зміни та про українську культуру.
До початку великої війни Ольга Халепа писала оповідання та романи, розвивала свій канал на YouTube, працювала в Міжнародній онлайн-школі — зростала як педагогиня, блогерка та письменниця. Крім цього, вона вже кілька років займалась волонтерською діяльністю.
Перша презентація книги "Орелія". Поруч видавчиня Наталія Васильєва.Фото: Ольга Халепа
Разом з волонтерами, ми робили все, що від нас залежало
Письменниця зізнається, що не думала про повномасштабну війну і не складала тривожну валізку заздалегідь.
«Разом з усіма волонтерами та воїнами України ми зробили все, що від нас залежало, аби зупинити окупантів на Донбасі й не допустити поширення війни на всю територію: займались питаннями національно-патріотичного виховання, просвітою дорослих, поширенням історичної правди серед дорослого населення», — каже Ольга.
Тож про велику війну письменниця почала думати за кілька днів до 24 лютого, адже розмови навколо цієї теми посилилися. 23 лютого вона вже почала складати тривожний рюкзак і написала вірш «Я не хочу війни»:
Я не хочу війни, не хочу,
Я люблю свою мирну країну,
Кулемети ворожі нехай не стрекочуть,
Бо війна – це занепад, війна – це руїна!
Я не хочу війни, крапель крові на стяг,
Вдови, сироти, пустка і тління,
Хочу мирних досягнень, духовних звитяг,
Хай весняне прийде воскресіння!..
З війною почався новий відлік часу
Син Ольги живе в Харкові, тож вона зателефонувала йому напередодні, аби обговорити плани:
«На родинній нараді розмовляли про те, чи опинимося ми в епіцентрі подій, раптом що, і який план «Б» ми маємо. Ранком 24 лютого, я як завжди прокинулась о 5.30, аби провести доньку до школи та самій готуватися до онлайн-уроків. Я навіть не почула вибухів у місті, лише було відчуття появи сторонніх звуків, але тоді я ще не звертала уваги на них так, як звертаю зараз. О 5.50 зателефонував син із Харкова і перша моя думка, доки вмикалася: «Війна!». Звісно, мені було страшно, всі домашні прокинулися, чоловік поїхав до військкомату, ми почали збирати тривожні валізи, радитися, що робити далі. Почався зовсім новий відлік часу нашого життя», — пригадує Ольга.
Фото: Ольга Халепа
Кожен має робити те, що виходить найкраще
У перші дні Ольга Халепа була розгубленою та постійно стежила за новинами. Але потім прийшла до тями та взялась за роботу. Почала плести сітки з односельцями, збирати допомогу, перераховувати кошти волонтерам тощо:
«З першого дня писала вірші, писала про все, що відчуваю, помітила, що вони підтримують людей, з’явилися пісні, відеовірші, насмілилася написати першу статтю. Отримувала відгуки, що це потрібно, а тому не зупиняюся в цьому напрямку і зараз. Кожен має робити те, що виходить найкраще, будь-яка діяльність потрібна. За два тижні відновилася робота онлайн-школи, в якій я працюю. Ми запровадили безкоштовне навчання для всіх учнів, які того потребують і до нас доєднувалися українські діти, які опинилися в різних куточках світу. Я відновила наповнення свого біологічного каналу. Просто вирішила для себе, доки я можу, доки стоїть мій дім, а я жива та маю сили, я маю працювати, приносити хоч якусь користь країні, своїм учням, дітям всієї України».
Відредагувати новий роман поки не маю сил
Перед війною Ольга закінчила роман і планувала його редагувати, однак каже що це вдається складно. Та й попри інші ідеї в голові, писати їй стало важче: бракує сил, аби зосередитись:
«Тому зараз зосереджена на власній поезії, статтях на тему війни. Їх вже опублікували на державних порталах, їх читають люди, змушують думати, переживати, розуміти, що вони не одні у своїй біді. Нещодавно отримала повідомлення про перемогу в літературному конкурсі, твір на який я відсилала ще до війни. Знайшла в собі сили відправити іншу повість на ще один конкурс. Все через силу. В думках війна, війна, війна, і переживання за чоловіка».
До того, каже Ольга, — весна на дворі: треба самій встигнути подвір’я до ладу привести, сад, посадити город. Все те, що робили разом, доводиться робити самій. Та все ж жінка знаходить в собі сили.
Культура – одна з цінностей, яку боронять захисники
Ольга Халепа каже, що з початком війни культура України нарешті взяла курс на безумовну українізацію і це авторку тішить:
«Шкода, що таким нелегким шляхом ми дійшли до цього, але серед жахіть війни, ми бачимо, що відкидається геть все чуже, всі відкрито говорять про це, відчувають огиду до всього російського і приходить розуміння, що наша культура є самостійною, насиченою такими кольорами та відтінками, які створювалися попри все століттями і нам є чим пишатися, про що розповідати своїм дітям та залишити нащадкам. Це одна з цінностей, яку боронять зараз наші захисники від окупації та знищення».
Жінка пояснює, що постійне відкладання на потім і «не на часі» було проблемою: завжди щось заважало говорити українською, читати українською, видавати українських авторів, популяризувати українську культуру. Зараз же все змінилося і навряд чи українці тепер зійдуть з цього шляху.
«Україна, умившись кров’ю нарешті зрозуміла, що єдиний правильний шлях – це свій, бо нам є куди йти та що нести у своїх душах та розумі. Тому зараз саме той час, щоб відсікти, наче метастази ракової пухлини, все російське, починаючи від мови та розбору відтінків руской души в чужинських творах, до знищення пам’ятників чужим героям та перейменування вулиць», — каже Ольга Халепа.
Фото: Ольга Халепа
Сама ж Ольга ще у 2014 році перейшла виключно на українську мову, виключила зі свого календаря пострадянські традиції та свята, почала активно цікавитись правдивою історією України.
«Коли зрозуміла, що отримала достатню кількість знань, то понесла їх до своїх учнів, організувавши військово-патріотичний рух у своїй школі. Там ми відкривали правду про козаків, вивчали славні сторінки воєнної історії нашого народу, відкривали для себе таких особистостей як Роман Шухевич, Степан Бандера. На чисті аркуші дитячих душ лягали рядки про славне минуле ОУН, УПА. Вчили повстанських пісень, дискутували на тему патріотизму, волонтерили, запрошували до себе воїнів та багато-багато іншого. Я писала вірші для воїнів, їздила на Донбас та виступала перед захисниками», - ділиться досвідом авторка.
Зараз же до жінки прийшло розуміння, що до 24 лютого вона була щасливою, а тепер знає, що усе її життя вміщається в один-два наплічники. Вона також розповіла, що щодня молиться Богу, аби з її найріднішими людьми було все добре, аби було мирним моє село, аби жила Україна. І зізнається, що бракує стабільності, можливості відвідати улюблені місця, спокою.
«Ці зайди загнали нас, вільних людей у підвали, закрили в чотирьох стінах, змусили жити в тривозі за дітей, за чоловіків. Я не можу поїхати на велосипеді в улюблені місця на природі, я не можу поїхати в гості, я не можу навіть планувати своє завтра. Все, що є стабільного в житті – це пара валіз, які стоять і стоять, на всяк випадок. Їхня ненависть до всього українського, до нашого успіху, працелюбності, досягнень, зробила нас заручниками, полоненими у власній країні, а то й будинках».
Ще трохи, до кінця, і ти будеш чемпіоном!
Щоранку Ольга зустрічає світанок, відкривши вікно після світломаскування, а перша думка письменниці:«Як там мій чоловік?». З яким, до речі, вона познайомилась ще в АТО, коли волонтерила. А місяць тому, 5 квітня, вони нарешті побрались. А потім одразу ж до ранкових новин: раптом там написали, що вже Перемога?
А будильник Ольги Халепи щоранку говорить, цитуючи Володимира Зеленського: «Вставай, через не можу, через ще трохи, до кінця, і ти будеш чемпіоном!».
