З часу повномасштабного вторгнення росії на територію України: мільйони українців змушені покинути свої домівки, сотні вбитих цивільних, знищені міста і селища. Відтак життя абсолютного усіх українців змінилось.
Звичні речі стали далекими, замість робіт — волонтерство, замість фоток з вечірок — знімки з укриттів. Редакція сайту Лозова.City вирішила розповісти про лозівчан і те, як війна вплинула на їхнє життя.
Життя поділилось на до і після 24 лютого
Героїня сьогоднішнього матеріалу лозівчанка Оксана Шубіна. До повномасштабної війни жила у Києві. Відвідувала балетну студію і танці, подорожувала Україною. Працювала PR-менеджеркою. Зокрема, до грудня 2021 року очолювала пресслужбу Ukrainian Fashion Week. А в останні місяці до війни почала незалежну консультативну роботу з брендами фешн-індустрії України.
Оксана в Пилипці, Закарпаття
«До 24 лютого працювала з українським брендом Juliya KROS, який 2 березня мав представити свою колекцію в рамках Paris Fashion Week. У своїй роботі вважаю місією через культурні проєкти показувати українцям та міжнародній спільноті, що українське – це круто, в нас багата культурна історія та дуже талановиті люди», — розповідає дівчина.
Війна Оксану застала в Києві. Як і багатьом українцям, Оксані було неспокійно після того, як президент росії володимир путін «визнав незалежність «луганської та донецької народних республік».
«Наступного дня я вже їхала на святкування дня народження похресника з усіма документами. Останній день до війни був доволі звичайним, попри нерви. Робота, манікюр та педикюр, тренування з salsa. Ще ввечері ми гуляли з подружкою, знімали відео для TikTok та обговорювали, що все буде добре», — пригадує дівчина.
23 лютого Оксана лягла спати пізно, тому проспала всі сирени та телефонні дзвінки. Прокинулась близько 8 години ранку від дзвінка подруги, тому перше, що вона почула:
«Оксано, війна, путін напав на Україну, швидко дзвони батькам, я читала, що у Лозовій вже була ракета».
Коли у вікна стукає…війна
«Мені різко стало дуже погано та трішки попустило після розмови з мамою, що вони живі. Зайшла в чати з друзями та Instagram stories і побачила, що вже пару годин всі постять новини про війну, деякі люди на той момент вже навіть встигли виїхати з міста. Ще в січні медіа Києва публікували карту бомбосховищ та як зібрати тривожний рюкзак. Я знала куди бігти якщо що, але завчасно підготувала тільки документи та гроші», — ділиться Оксана.
У столиці вона жила у Печерському районі, поруч багато державних об‘єктів, але через страх і нерви вона не усвідомила небезпеку. Тому перше завдання — доїхати у місце, де вона буде не сама.
«Перші 4 дні гостювала у родини подружки, ми іноді спускались в паркінг, але спали у квартирі на 16 поверсі (що небезпечно). Це було в Солом‘янському районі, та в один ранок ракета влучила в будинок зовсім поряд, я подумала, що краще повернутись до своєї квартири. Дорога була доволі дивною – пусті вулиці міста, де раніше всі так жалілись на затори, багато встановлених укріплень, воєнні. До мене приїхала подруга, ми разом намагались пересидіти війну, найчастіше сидячи у ванній кімнаті (зараз експерти не рекомендують ванну як сховище). Ми були впевнені, що війна має закінчитись найближчими днями. Але потім почали скасовувати деякі сполучення залізниці, автомобілем було страшно, бо їх розстрілювали російські окупанти, я прийняла рішення їхати до батьків в Лозову, поки ще є така можливість. Дорога зайняла 2 дні з 5 по 7 березня, бо прямих шляхів вже не було, я їхала через Полтаву», — розповідає вона.
Оксана ховається у ванній під час повітряної тривоги в Києві
Російський народ також винний
У Лозовій вона волонтерить: допомагає подрузі з пошуками необхідних речей для тероборони Києва, відносить речі до гуманітарного центру в Лозовій. Допомагає й в інформаційному полі. Для своєї невеликої, зокрема й міжнародної авдиторії, щодня пише про події в Україні на своїй Instagram сторінці:
«Намагаюсь доносити до всіх, що росія — країна агресор, російські окупанти — садисти, які влаштували геноцид українського народу, російський народ також винний, а не тільки путін. Зараз не можна бути аполітичними, десь посередині, війна доволі чорно-біла, ви або за Україну, або підтримуєте вбивства та катування, які робить росія. Тож хочу, щоб весь світ був за Україну».
З відкритою агресією росії, Оксані захотілось позбутись усього, що має відношення до цієї країни. Так, в її житті стало більше української мови. Російська все ще є, але дівчина впевнена — з часом зовсім не використовуватиме її:
«Хочеться позбутися всього російського. До речі, їх товари в продуктових магазинах вже перестали купувати, я навіть була шокована від того, яка кількість російської продукції була на поличках магазинів. Теж саме з компаніями, які досі працюють на ринку росії. Аналоги завжди можна знайти, а для мене зараз це дуже принципове питання. До війни була підписана на 2 російських блогерів, але відписалась, хоч вони та не виступали з підтримкою війни, покинули росію, але також вони й не сказали публічно, що проти війни росії проти України, а ці слова зараз мають звучати чітко, інакше позиція людини мені не зрозуміла».
«Я намагаюся жити теперішнім»
Оксана Шубіна втратила через війну роботу. Зараз думає над тим, аби шукати якусь вакансію дистанційно, зробити резюме англійською та почати працювати.
«Але поки мене вистачило максимум на збереження каналів з добірками роботи. Весь час читаю новини, не можу морально зібрати себе до купи. Тому зараз здебільшого займаюсь домашніми справами, поки батьки працюють», — зізнається лозівчанка.
На плаву її тримають буденні речі та графік: сходити за продуктами, поприбирати квартиру, попрати речі.
«Навіть якісь маленькі мої правила, як, наприклад, кожного понеділка змінювати постіль. Коли почала робити собі графік на день, мені стало трішки легше. Обов’язково п’ю ранкову каву, намагаюся більш правильно харчуватися, бо організм зараз і так в стресі, щоб хоч якось підтримувати здоров‘я», — розповідає Оксана.
Оксана в Одесі
А рівно за місяць після початку відкритого наступу росії, 24 березня, вона дістала давно забутий з дитинства синтезатор. Попри те, що досі не може слухати пісні, музика їй допомагає. Відтак вона сама грає мелодії.
«З першого дня війни я вірю, що Україна точно переможе. Настане день, коли все буде добре. Я намагаюся жити теперішнім, але психологічно мене більш підтримує мирне майбутнє. Я дуже рада, що українці так сильно об‘єднались. Вже немає Східної чи Західної України, є одна єдина велика держава Україна. Я пишаюсь нашим Президентом Володимиром Зеленським, чиновниками, ЗСУ і ТРО, мерами міст – як міста Києва Володимиром Кличком, так і міста Лозова Сергієм Зеленським. Всі дуже хоробрі, мудрі та професійні люди, яким я дуже вдячна за оборону держави. Буду завжди пишатись життєстійкістю українців, нашою волею на незалежністю», — каже насамкінець Оксана і мріє після перемоги зібратись з усією родиною, щоб скоріше всіх обійняти.
