Червень 1941 року був майже такий, як і зараз: сонячний, теплий і з присмаком щастя. Пропонуємо тобі подивитись, як виглядало останнє літо перед війною в Катеринівці. Фото та спогадами підлітка воєнної пори Івана Лук’яновича Червонця з читачами Лозова.Сity поділилась Оксана Зозуля – завідувачка Катеринівської бібліотеки. Неймовірно зворушлива розповідь про останні тижні мирного життя від імені пана Івана.
"Навесні Катеринівка і Леонове вкривалося зеленню садів, по всьому пониззю від села Хлібне густі верби, мов килимом, вкривали все довкола. Прокидалась природа, пахло весною, прилітало безліч диких качок, лисух, водяних курочок і, основне, – солов’їв. Їхній спів заглушував усе довкола.
Катеринівський ставок. Зараз "Болото"
В селі йшла повним ходом сівба. Зранку й до пізнього вечора натруджені руки хліборобів підганяли коней, щоб скоріше вкинути в сиру землю зерно останньої мирної весни.
Настало літо. В садах доспівали вишні, а ми, відпущені зі школи на канікули, бовталися у ставку з ранку до вечора. Ловили раків, яких була уйма, пекли їх тут же на березі, смажили ракушки і забували про домівку. Тільки тоді схаменемося, як уже пора рвати траву корові на вечір.
А вони сидять з дівчиною – якась з Лозової була, в робітфаці вчилися разом. Кругла, як той мішок з травою, що ще нарвати треба.
Ага, ось і сестра Соня прийшла з роботи.
Так, понятно, знову сам чеши..
Куди ж іти по траву? В соняшниках молочаю багато, а в колгоспній кукурудзі березка ковром стелеться, і рвати її легко. Котиш поперед себе цілий рулон і, дивись, за якихось тридцять хвилин і мішок. Ще й скупатися встигнеш.
Ось і сусід, Петро Левченко, теж рве траву.
І правда, біля ставка повно люду. Купаються, випивають компаніями, співають, дехто навіть танцює. Підійшли до ларька купити пряників. Цей ларьок стояв близько біля ставка, завжди повно люду біля нього. Тут було все: різні вина і лікери, горілка і закуска, солодощі, червона ікра... Чого тут тільки не було, і основне в жаркий день – пиво.
Ну що, поїли пряників, ходімо пограємо у «Мо»! Це така гра у воді, коли треба, ниряючи, наздогнати товариша й торкнутися рукою. Не так просто наздогнати будь-кого, як вони швидко розбігаються й пірнають, а де винирне – попробуй вгадай. Буває, так напірнаєшся, що й сам води насьорбаєш повен живіт...
У воді гра в повному розпалі, тут уся комуна: брати Головки – Антон і Вася, Гриша і Вова Ткаченки, брати Кравцови, Іван і Гриша, брат мій двоюрідний Стьопа, Коля Мирошниченко, всюдисущий болгарин Гена Пангелов, брати Ільченки і багато інших..."
Війна залишила сліди усюди: в селі, в ставку, в кіоску, в якому ще недавно продавали пряники, в серцях лозівчан, катеринівців, панютян, українців. Лозову, а з нею і Катеринівку, від нацистів визволили 16 вересня 1943 року. Та стерти воєнні спогади навряд чи вийде. Як добре, що очевидці війни пам'ятають не лише біль і втрати, а й щасливе життя, життя, яке було ДО.
Вже звичне "Болото" в наші дні
Якщо ви маєте особливу розповідь, якою хочете поділитися з нами - пишіть або лишайте нам свої контакти. Хіба ж не чудово, хоч інколи, відволіктись від проблем та згадати - а як було раніше?
