"Я вже не вчитель, і тим паче не письменник, я — військовий". Сергій Мороз до 2014 року працював вчителем історії та географії, водив дітей в походи та займався позашкільною освітою малечі у своєму гуртку. Та війна внесла в його життя кардинальні зміни. Чоловік добровільно пішов захищати Україну у складі батальйону "Айдар". Зараз Сергій — військовий, служить за контрактом у Лозівському військкоматі, а нещодавно став ще й письменником. Про натхнення, мрії та нові книги Сергій Мороз розповідає за горнятком кави без цукру.
Я ж працював вчителем. Я в принципі не люблю писати
На відео Сергій читає улюблений уривок зі своєї книги — 20 липня 2014 року, сторінка 72. За іронією долі, це відео та і саме інтерв'ю ми готували також 20 липня, але вже 2020 року. В руках у чоловіка "Щоденик Горця", його спогади про літо 14-го, яке Сергій провів на лінії розмежування. Зараз, це вже книга на 152 сторінки у м'якій палітурці — данина поваги всім живим та полеглим. Власний спосіб увіковічити подвиг побратимів.
Незвично бачити автора книги та тримати у руках його роботу, коли знаєш, що до цього Сергій ніколи не писав, і, тим паче, не вів щоденника.
Тут згодився досвід історика, зізнається чоловік. Каже, що намагався дотримуватися принципу хронології та постійно писати, хоч і небагато, але систематично. Спочатку міг витиснути з себе лише кілька речень. А потім, говорить Сергій, виходило і сторінку за раз написати.
Писав Сергій простим олівцем в маленькому блокноті — його чоловіку ще вдома подарувала дружина. Цей блокнот та військові нагороди чоловік хотів би у майбутньому подарувати Лозівському музею.
Ми просили — відправте нас прямо на війну
Тому, говорить чоловік, коли почалась війна, він не роздумуючи пішов в АТО добровольцем, хоча вчителів тоді звільняли від призову. Зізнається, що інакше, не зміг би дивитися своїм учням в очі.
У військкоматі, говорить Сергій, він та ще п'ять добровольців попросилися одразу на війну, а не в "учебку" чи на тилові блокпости. Вже по дорозі в зону АТО чоловіки дізналися, що їдуть в "Айдар".
Там Сергій воював до 2018 року, а по поверненню пішов служити за контрактом у Лозівській військкомат.
Мої спогади розлетілися Україною
"Айдар — Літо 14-го" Сергій Мороз друкував близько року. Говорить, писав, потім піддавався спогадам, відкладав рукопис. Автор зізнається, працювати над книгою йому було морально важко.
А коли робота вже була завершена, виникла нова проблема — ніхто не брався друкувати рукопис. Одні говорили, що книзі не вистачає літературної української, інші — просто вертали рукопис. А ті видавництва, які згодні були випустити книгу, просили за це 30 тисяч гривень. Таких коштів чоловік не мав.
Врешті, видати 300 примірників по собівартості — за 12 тисяч гривень, погодилось львівське видавництво "Левада". Гроші на це надійшли звідусіль: від побратимів, командира роти Ігоря Лапіна, Лозівського міського голови Сергія Зеленського. Навіть зараз, зізнається автор, звичайні люди, знайомі продовжують давати гроші.
З редагуванням та оформленням тексту автору допоміг науковий співробітник Лозівського краєзнавчого музею, друг військового В'ячеслав Труш. Він же і взяв у Сергія, як у автора, інтерв'ю, яке увійшло до книги. Саме В'ячеслав наполіг на тому, щоб не редагувати текст під літературні шаблони. Хотів залишити "живий" стиль автора, поділився Сергій Мороз.
Якщо я і напишу ще одну книгу, то про свого брата
Презентація книги. 24 липня
Це останній запис у щоденнику. 5 вересня 2014 року майже увесь взвод Сергія розстріляли російські найманці. З 23-х солдат — 17 загинули, а деякі — зникли безвісті.
В інтерв'ю редакції Лозова.City Сергій Мороз зізнався, що ще досі не "відійшов" від написання своєї першої книги. Та чоловік не виключає, що писатиме ще, і наступна книга буде про його брата — Віталія "Горця" Мороза, який і досі знаходиться в зоні ООС.
Презентація книги. 24 липня
Редакція сайту Лозова.City дякує Сергію Морозу за його важку роботу, життєву позицію та цікаве інтерв'ю. Бажаємо, щоб мрії якнайшвидше втілились у життя!
