Війна застала її у 17: молоду, красиву та щасливу. Вони з чоловіком нещодавно побралися та будували плани на майбутнє. Плани, у які жорстоко втрутилась війна. Історія лозівчанки, яка перенесла біль втрат, жила в роки війни та вижила.

 У 1941 році війна застала молоде подружжя Лисаків, які тільки но побралися, у Ворошиловграді (нині місто Луганськ). Звідти молодого військового направили до Харкова на навчання та оборону міста. Вслід за чоловіком поїхала і 17-річна Олександра.

"Скільки на станції було людей, крику, шуму - почалась війна. На одному полі і діти, і жінки. Скільки плачу було... Коні іржуть, собаки виють, діти плачуть - страшний суд" - згадує пані Олександра

У 1942 році у подружжя народилася донька Алла, але батька вона так ніколи і не побачила - він не повернувся з війни. Фото та листи - все що лишилося на пам'ять. Олександра Василівна говорить, війна випробовувала її на міцність та загартовувала, було важко.

Я ж сиділа на воєнстрої у таборі. Нас 5000 було, яких забирали в Германію. Мама прийшла, Аллу забрала, а я втікла вночі звідти. За що й отримала батогів та у погребі потім сиділа. Пізніше я захворіла на тиф, брат двоюрідний забрав мене додому. І на воротах написали, що тут живе хворий, німці потім і не заходили.

Зараз Олександра Василівна вже Бабенко. І все, що нагадує їй про війну - це пісні воєнних часів, які неодмінно співаються зі сльозами на очах.

Розкажи свою #родинну_історію_війни, знаємо війна не оминула жодної української родини і кожен має свою власну історію. Український  інститут національної пам'яті оголошує безстрокову акцію:  опублікуйте свою розповідь у будь-якій соціальній мережі під хештегом #РодинніІсторіїВійни. Додайте до тексту фотографію члена родини, чиєю історією ви ділитеся. По можливості на один із нижніх кутів світлини накладіть  зображення маку пам’яті, завантажити його можна за посиланням.

Читайте також: "Перший челенж, який має сенс": лозівчанам передають естафету "Бути добру"

 

Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися