Вони пухли від голоду і вмирали за кілька колосків. Лозівщина вшановує безневинно вбитих жертв голодоморів. Протягом тижня у місті та у старостинських округах громади люди несли колоски та хліб до Пам'ятних знаків. Так згадували мільйони тих, кого заморили голодом, і тих, хто так і не народився.
Так згадували страшні роки голодомору люди, яким пощастило вижити. Українці пройшли через три жахливих періоди, коли тисячі родин вмирали від голодної смерті. З 1921 по 1923 , з 1932 по 1933, з 1946 по 1947 роки українці гинули, опухаючи, без крихти хліба. Вшановували безневинно замордованих 27 листопада у Лозовій. До стели "Пам'яті та скорботи" поклали квіти та колоски пшениці. За усіма, хто помер у муках відслужили панахиду.
Мітинги-реквієми провели чи не в кожному населеному пункті Лозівщини. Щоб показати, що не забули мільйони замордованих режимом українців, мешканці громади несли до Пам'ятних знаків колоски пшениці, хліб та запалювали скорботні свічки.
Розповідали про роки голодоморів та геноцид українського народу також дорослим та малим читачам у бібліотеках Лозівщини.
О 16 годині 28 листопада українці згадали жертв голодоморів хвилиною мовчання, а на підвіконнях по всій країні запалали свічки пам'яті.
Зараз страшно навіть уявити, який жах пережили наші предки. Як люди знаходили в собі сили терпіти нестримне відчуття голоду, що мучило днями і місяцями, шукали коріння, листя дерев, кору, як варили лободу, шкірки з картоплі і ділили останній шматочок їжі по крихті на усю родину. Зараз поруч з нами живуть люди старшого покоління, які пам'ятають болючі роки голодного дитинства - наші бабусі і дідусі, прабабусі і прадідусі. Вони досі бояться залишитись без їжі і завжди тримають вдома запаси круп, муки, консервують десятки банок салатів, овочів, варять варення та відставляють на полички на "усілякий випадок".
Пам'ятаємо тих, хто пішов у холодну вічність, заморений голодом.
